2. Передумови європейської інтеграції

Передумови європейської інтеграції в новітній історії, ідея «Сполучених штатів Європи» на межі ХІХ і ХХ століть.

Середньовічна єдність Західної Європи, забезпечена єдиним культурно-правовим полем (канонічне право) була втрачена під час релігійних війн, розколу нового часу і боротьбі націо-нальних держав за свої інтереси, Ідею єдності було відновлено в ході Віденського конгресу 1813-1818 рр., в концепції «Європейського концерту» держав антинаполеонівської коаліції.

Після І Світової війни діалектика протистояння в масовій свідомості європейських націй – настроїв мілітаристів і пацифістів призвела до поширення концепції пан’європеїзму і відновлення ідеї Сполучених Штатів Європи. Доктрина пан’європеїзму визначала головною метою європейських націй мирну інтеґрацію на федеративних засадах. Цю ідею висунув у 1923році австрійський дипломат Р. Куденхове-Калерґіу у книзі «Пан-Європа» (розвинувши її в наступ-них творах «Боротьба за Пан-Європу» та «Європа прокидається»).

Після другої світової війни ідея мирної європейської інтеграції знову відродилася. Уїнстон Черчіль писав «Ми повинні відтворити Європейську Родину у вигляді регіонального утворення, яке могло б називатися, скажімо, Сполученими Штатами Європи. Якщо на початку деякі держави Європи не бажатимуть чи не матимуть можливості приєднатися до такого Союзу, ми так чи інакше повинні намагатися зібрати і об’єднати тих, хто цього бажає і може. Спасіння простих людей усіх рас та усіх земель повинно створюватися на міцних засадах та гарантуватися готовністю усіх чоловіків та жінок померти, але не піддатися тиранії. Тому я кажу вам: нехай Європа підніметься!».

Проект післявоєнної європейської інтеграції розробив Жан Моне, який ще перед війною координував англо-французьке співробітництво під час війни. Після війни він впродовж 1946-1950 рр. займався модернізацією французької економіки, дійшовши висновку в економічній доцільності залучити до цього процесу ресурси ФРН на взаємовигідній для обох країн основі. Він довів необхідність міжнародного контролю над стратегічними ресурсами, запропонувавши створити об’єднання вугілля і сталі. Жан Моне – перший почесний громадянин Європи (після нього таке звання отримав Гельмут Коль). На основі пропозицій Моне, конкретний план, який і було втілено, висунув, після узгодження з канцлером ФРН К. Аденауером, фран-цузький міністр іноземних справ Робер Шуман, в своїй Декларації, оприлюдненій 9 травня 1950 року (нині День Європи). Крім Р. Шумана, важливий внесок у європейську інтеграцію зробили перший генеральний канцлер післявоєнноїФРН Конрад Аденауер, міністр іноземних справ Люксембурга Жозеф Беш, міністр іноземних справ Нідерландів Йохан Віллем Бейен, міністр іноземних справ Італії Альчіде де Гаспері і прем’єр-мініст Бельгії Поль Анрі Спаак.

Поліцентризм інтеграційних процесів в Європі після ІІ-ї св. війни.

Не буде перебільшенням зазначити, що в розвитку сучасного міжнародного права і його стандартів провідну роль відіграв досвід регіональних установ післявоєнної Європи.

право Ради Європи, започатковане її Статутом 1949 р.;

право Європейських Співтовариств, започатковане Паризьким договором 1951 року та двом а Римськими (1957 р.) договорами, зрештою, політико-правовий механізм Наради з безпеки і співробітництва в Європі, яка почала свою роботу з 1973 року.

Крім того, економічні інтереси перелідували Організація європейського економічного спів-робітництва (ОЄЕС), заснована у 1948 р.та Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ),. утворена в у 1960 р. до якої увійшли сім держав, не залучаних до Спільнот (в цей же рік ОЄЕС трансформувалася в Організацію економічного співробітництва й розвитку, ОЕСР, що діє нині на універсальному рівні).

Шість держав Європи, що під час війні були ворогами, Паризьким договором 1951 року об’єднали спочатку ринок вугілля і сталі, створивши в цій сфері вільну економічну зону, потім єдина енергетична політика поширилася на діяльність Євроатому (Договір 1957 р.). Іншим Римським договором 1957 року було засноване Європейське економічне співтовариство, метою якого було визначено: «усунення торгових бар’єрів, спільна економічна політика і уніфікація життєвих стандартів». Договори започаткували 4 головних інститути:

1) Рада (складалася з офіційних представників урядів держав-членів на рівні міністрів);

2) Комісія (на відміну від Ради, складалася з міжнародних чиновників, правда вони призначалися тільки за умови одностайної ухвали) складалася з незалежних комісарів. Крім того Комісія виступала в ролі наднаціонального органа.

Договором про створення ЄЕС також передбачено перейменування:

3) Парламентської асамблеї ЄОВС у Парламент, чиї повноваження були розширені і заснування

4) Суду Європейських співтовариств.

Планувалося заснування митного союзу, проведення спільної політики в сфері сільського господарства, і, на тлі лібералізації торгівлі товарами, розвиток «трьох свобод» – руху капіталу, робочої сили і послуг.

Саме на основі пріоритету людського розвитку з 1990-х років в Європі відбувається потуж-ний інтеграційний рух – як по сферам діяльності, так і в плані перспектив територіального розширення процесів євроінтеграції. Після падіння Берлінської стіни, що символізувала поділ Європи на два «табори», в 1991 році ЄЕС і ЄАВТ утворили Єдиний економічний простір, а в 1992 році Маастрихтський договір започаткував Європейський союз. Ним же Європейське економічне співтовариство перейменоване в Європейське співтовариство, чим відзначено принципову спрямованість інтеграції на комплексний соціальний розвиток. Важливою новацією договору стало визначення трьох «опор» Європейського союзу:

європейські співтовариства, як інститути соціально-економічної політики;

спільна політика в сфері безпеки й зовнішніх зносин і співробітництво в сфері правосуддя і внутрішніх справ (поліційне і судове співробітництво).

Важливою умовою членства в ЄС стало прийняття й дотримання положень Конвенції з прав людини Ради Європи 1950 р.

Амстердамський (1997 р.) і Ніццький (2001 р.) договори стали актами «оперативного реагування» на динамічний розвиток євроінтеграційних процесів.

Проте частина ІІ Конституції «Хартія основних прав союзу» стала самостійним документом, положення якого, відповідно до Лісабонського договору 2007 р. є обов’язковими як для органів ЄС, так і для країн-членів, при застосуванні ними права ЄС. За основу положень Хартії взято головні людські цінності: шість розділів Хартії присвячено таким цінностям як: гідність, свобода, рівність, солідарність і права громадян та правосуддя. Останній, сьомий розділ містить правила застосування Хартії.