<<
>>

3. Свобода пересування і громадянство Союзу.

Свобода руху осіб складається з двох компонентів: свободи пересування працівників та свободи заснування з метою підприємницької діяльності. Крім того, кожна особа, яка є громадянином ЄС, може вільно пересуватись та перебувати будь-де на території Союзу (ст.

18 ДЄСп), незалежно від того, чи виступає вона при цьому суб'єктом економічної діяльності (див. також §13 II.).

Свобода пересування працівниківспрямована на забезпечення мобільності осіб, які працюють за наймом. Поняття «працівник» в розумінні ст. 39 і далі ДЄСп є збірним поняттям, яке охоплює усіх осіб, які працюють за наймом і отриму­ють за це грошову винагороду (заробітну плату, гонорар або оклад). Поняття «працівник» охоплює також осіб, які працюють на умовах часткової зайнятості та з низьким рівнем заробітку (СЄСп, Судова справа 53/81, 36. 1982,1053 X» на полях 12 і далі «Левін»).У випадку спортсменівзначення має оплачуваність спортивних результатів, досягнутих професійними спортсменами або спортсменами-аматора-ми (СЄСп, Судова справа С-519/04 Р, Еи7УУ 2006, с. 593 № на полях 22 «Мека-Медіна проти Комісії»). Якщо йдеться про членів керівництваюридичних осіб, значення мають конкретні керівні або контрольні функції, які виконують ці працівники (про поширення захисної дії ст. 34 ДЄСп на одноосібних генеральних директорів, які водночас є одноосібними засновниками (власниками) товариств, заснованих на об'єднанні капіталу, див. СЄСп, Судова справа С-107/94, 36. 1996 1-3089 № на полях 25 і далі «Ашер»). З самого початку суто економічна перспектива цієї свободи, виходячи з якої вільне переміщення працівників є довільним розміщенням продуктивної сили я к чинника виробництва, була тісно переплетена з соціальним і суспільно-політичним виміром. Базове регулювання свободи руху працівників міститься в ст. 39і далі ДЄСп, а також в актах вторинного права ЄСп, виданих на основі ст. 40 і ст. 42 ДЄСп. Положення част. 2 ст. 39 ДЄСп закріплює принцип однакового ставлення до всіх працівників, незалежно від державної належності, і обґрунтовує таким чином заборону дискримінації. Остання охоплює будь-які прояви не лише безпосередньої, але також прихованої дискримінації, яка зазвичай пов'язана з державною належністю особи (місцем народження або місцем постійного проживання).

Величезний резонанс викликало рішення СЄСп у справі «Бос-ман», в якій йшлось про трансферні правила і застереження щодо участі в спортивних клубах футболістів, які були громадянами інших держав-членів, застосовні Бельгійською футбольною асоціацією та Союзом європейських футбольних асоціацій УЄФА (СЄСп, Судова справа 1995, 1-4921). В рішенні у цій справі СЄСп розглянув як обмеження свободи руху і піддав суворому контролю на правність не лише обмеження допуску до участі у матчах футболістів з громадянством інших держав-членів, а європейську трансферну систему в цілому (зокрема, зобов'язання нового клубу сплатити відступні старому клубу при переході футболіста). По суті в справі «Босман» СЄСп зіткнувся з колізією між вільним пересуванням осіб як ринковою свободою, з одного боку, та самостійністю об'єднань, визнаною і захищеною правом ЄСп – з іншого. В результаті СЄСп кваліфікував як обмеження доступу іноземних футболістів до участі у професійних змаганнях, так і обов'язок трансферних виплат як порушення свободи пересування працівників.

Права, закріплені в част. З ст. 39 ДЄСп, обмежені внесеним у Договір застереженням щодо суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров'я. Непряма (прихована) дискримінація може бути визнана правомірною, якщо вона обумовлена категоричними вимогами загального інтересу (в сенсі концепції внутрішніх меж ст. 28 ДЄСп, розвинутої Судом у сфері вільного руху товарів) (див. СЄСп, Судова справа С-415/93,36.1995,1-4921 № на полях 104 і далі «Босман»). Будь-який захід, який є формою прямої дискримінації, вимагає доведення його правності на підставі застереження, внесеного в част. З ст. 39 ДЄСп.

3 метою реалізації гарантій свободи пересування працівників органи ЄСп (на основі ст. 40, ст. 42 ДЄСп) видали цілу низку актів вторинного праваЄСп, спрямованих на врегулювання правового статусу працівників-мігрантів та членів їхніх сімей. Ключове значення тут має Регламент (ЄЕСп) № 1612/68 про вільне пересування працівників держав-членів в межах Спільноти (Регламент про вільне пересування працівників). Право на вільне пересування та проживання працівників держав-членів та членів їхніх родин в межах Спільноти є предметом регулювання Директиви 68/360/ЄЕСп. Від травня 2006 року вона замінена новою Директивою 2004/38/ЄСп про вільне пересування працівників держав-членів в межах Спільноти. Право працівників держав-членів (та членів їхніх родин) залишатись на території приймальної держави-члена після закінчення трудової діяльності регулює Регламент (ЄЕСп) № 1251/70.

Свобода підприємницької діяльностіє предметом регулювання ст. 43 і далі ДЄСп. Йдеться про вільне пересування в межах Спільно­ти з метою провадження підприємницької діяльності та про вільний вибір місця розташування підприємства. СЄСп розуміє поняття «свобода заснування» в доволі широкому сенсі, відмежовуючи його від свободи надання послуг за допомогою такої суттєвої ознаки як неперервність у часі: тобто, свобода заснування - це надання можливості «в стабільний і неперервний спосіб брати участь в економічному житті іншої держави-члена і отримувати з цього вигоду, завдяки чому заохочується переплітання економічного і соціального у сфері самостійної трудової діяльності в межах Спільноти» (СЄСп, Судова справа С-55/94, 36. 1995, I-4165 № 25 «Ґебхард»).

Відповідно до част. 2 ст. 43 ДЄСп, свобода підприємницької діяльності також означає захищене право на провадження самостійної трудової діяльності з метою одержання прибутку, а також створення підприємств та керування ними, згідно з нормами приймальної держави-члена та на рівних з резидентами умовах. Отже, на території іншої держави-члена можна засновувати представництва, філії та дочірні підприємства (див. реч. 2 част. 1 ст. 43 ДЄСп). Ст. 48 ДЄСп чітко поширює гарантії свободи підприємницької діяльності також на товариства, створені згідно з правовими приписами відповідної держави-члена та із зазначеним в статутних документах місцем перебування або головним офісом на території Спільноти.

Свобода заснування не поширюється на загальне право заснованого на території держави-члена товариства переносити місце знаходження його головного офісу до іншої держави-члена без припинення статусу товариства та без будь-яких інших обмежень, які випливають із законодавства країни заснування товариства (пере­несення місця перебування товариства зі збереженням юридичної особи товариства). У справі «Дейлі мейл» йшлося про те, що британське акціонерне това­риство з місцем перебування в Лондоні намагалось перенести його в Нідер­ланди, щоб в такий спосіб уникнути сплати податків на приріст вартості майна товариства у Великій Британії. Згідно з британським законодавством, зміна місця перебування товариства без його ліквідації є можливою тільки на основі відповідного дозволу. Міністерство фінансів Великої Британії у такому дозволі відмовило. Тому перенесення місця перебування товариства до Нідерландів вимагало створення товариства заново. СЄСп вирішив, що свобода здійснення підприємницької діяльності не гарантує захисту від правових зобов'язань за господарським правом, як того вимагало акціонерне товариство «Дейлі мейл» (СЄСп, Судова справа 81/87,36. 1988, 5483 № 15 і «Дейлі мейл»).

Свобода надання послуг (ст. 49 і далі ДЄСп) стосується будь-яких транскордонних послуг у розумінні част. 1 та част. 2 ст. 50 ДЄСп. Порівняно зі свободою руху осіб, вона спрямована радше на заповнення прогалин в праві Спільноти щодо внутрішнього ринку. Для понятійного відмежування свободи надання послуг від свободи за­снування вирішальне значення має тимчасовий характер надаваної послуги (част. З ст. 50 ДЄСп). При цьому важливими є тривалість, частота, регулярність та неперервність надаваних послуг (СЄСп, Судова справа С-55/94, 36. 1995,1-4165 № на полях 27 «Ґебгард»). Якщо послуги надають на території іншої держави-члена, як правило, значення має також наявність достатньої інфраструктури, яка уможливлює стабільне і неперервне здійснення оплачуваної економічної діяльності на території відповідної держави (СЄСп, Судова справа С-215/01, EuZW 2004, с. 95 і далі, № на полях 32 «Шнітцер»). Передумовою для застосування громадянином держави-члена права на вільне надання послуг є, з одного боку - наявність транскордонного елемента, а з іншого - оплачуваність надаваної послуги.

Тісно пов’язана з вільним рухом осіб свобода надання послуг, яка може здійснюватися в таких формах:

1) як активна свободу надання послуг, при наданні послуг на території іншої держави-члена,

2) як пасивну свободу надання послуг, при отриманні послуг клієнтом на території іншої держави-члена (про сферу застосування загальної заборони дискримінації, відповідно до ст. 12 ДЄСп, туристами як отримувачами послуг СЄСп, Судова справа 186/87, 36. 1989, 195 «Кован»;

3) як транскордонне переміщення самої лише послуги, без пере­міщення надавача та отримувача послуги (наприклад, теле- або радіопередачі).

Застосування свободи надання послуг забезпечують, окрім положення ст. 49 ДЄСп, також принцип однакового ставлення (заборона дискримінаційного поводження щодо громадян інших держав-членів, див. част. З ст. 50 ДЄСп) та широка заборона обмежень свободи надання послуг (про безпосередню застосовність положення част. 1 ст. 49 ДЄСп та част. З ст. 50 ДЄСп див. СЄСп, Судова справа 33/74, 36. 1974,1299 № на полях 24 і далі «ван Бінсберґен»). Обмеження свободи надання послуг повинно основуватись на положенні ст. 55 у поєднанні зі ст. 45, ст. 46 ДЄСп. Загалом, заходи, спрямовані на обмеження свободи надання послуг (так само, як і заходи, спрямовані на обмеження інших ринкових свобод) можна запроваджувати лише з огляду на існування категоричних вимог загальносуспільного інтересу, а їх правність може бути підтверджена тільки за обставин, якщо таке обмеження є доцільним і необхідним для досягнення поставленої мети (СЄСп, Судова справа С-288/89, 36. 1991,1-4007 № на полях 15 «Колектіве Антенефорцінінґ Ґуда»).

Свобода надання послуг може відігравати певну роль також у сфері послуг державного медичного чи інших видів соціального страхування. Так, якщо внутрішньодержавне право в будь-який спосіб обмежує обов'язок лікарняних кас з відшкодування вартості медичної допомоги, наданої власникові страхового медичного сертифіката (страхової медичної картки) з тим обґрунтуванням, що ме­дичне обслуговування проводила не вітчизняна медична установа, таке національне положення становить втручання в активне застосування свободи надання послуг спеціалістами з інших держав-членів, з одного боку, та її пасивного застосування пацієнтом як отримувачем - з іншого (про стоматологічні послуги на території іншої держави-члена.

Згідно зі ст. 55 ДЄСп, за визначених обставин обмеженнясвободи підприємницької діяльності (ст. 45 і далі) поширюються також на свободу надання послуг.Встановлення правності внутрішньодержавних обмежень (чітке застереження щодо права держав-членів запроваджувати обмеження, виходячи з міркувань «суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров'я» (част. 1 ст. 46 ДЄСп) або посилаючись на внутрішні межі заборони обмежень), відбувається за критеріями, подібними до тих, за якими здійснюється перевірка правності обме­ження інших ринкових свобод. Обмеження свободи надання послуг є допустимими лише тоді, коли вони служать загальній потребі, суголосній з інтересами Спільноти, формально є не дискримінаційними та пропорційними (доцільними і необхідними).

<< | >>
Источник: Радзівілл О.А.. Конспект лекцій з дисципліни Основи права Європейського Союзу.

Еще по теме 3. Свобода пересування і громадянство Союзу.:

  1. Лекція № 6.Ринкові свободи Європейського союзу
  2. 1. Загальні засади «ринкових свобод» ЄС.
  3. 2. Свобода руху товарів.
  4. 3. Правосуддя, свобода й безпека
  5. 4. Свобода руху капіталів та платежів.
  6. Лекція №4. Зовнішня й безпековаполітика Європейського Союзу
  7. Лекція № 2. Інституції і джерела права Європейського Союзу
  8. Радзівілл О.А.. Конспект лекцій з дисципліни Основи права Європейського Союзу,
  9. Лекція № 1. Acquis communautaire як змістовна основа права Європейського Союзу
  10. Тема 6. Административно-правовые гарантии прав, свобод и законных интересов граждан
  11. ДЖЕРЕЛА
  12. ДЖЕРЕЛА
  13. ДЖЕРЕЛА
  14. ДЖЕРЕЛА
  15. ДЖЕРЕЛА
  16. ДЖЕРЕЛА
  17. ДЖЕРЕЛА
  18. ДЖЕРЕЛА
  19. 3. Грошово-кредитна політика ЄС.