1. Загальна характеристика основних інституцій ЄС

Спільність органів спільнот

В трьох установчих Договорах Європейських спільнот (ч. 1 ст. З ДЄСп; ч. 1 ст. З ДЄСпАЕ; ст. 7 ДЄОВС) визначено такі органи ЄСп:

1) Європейський Парламент,

2) Раду (Раду ЄС,

3) Комісію (Європейську комісію)

4) Суд (разом із Судом першої інстанції),

5) Рахункову палату.

Надалі з прийняттям Амстердамського договору та розбудовою валютного союзу інституційна системаЄС значно розширена.

На основі Угоди про спільні органи Європейських спільнот 1957 р. та Договору про злиття 1965 р., органи Спільнот об’єднано (ч.ч. 1-З ст. 9 Амстердамського договору) відтоді п’ять зазначених вище головних органи стали спільними органами трьох Є.Спільнот і надалі Є.Союзу.

Органи діютьна основі принципівзбалансованого захисту інтересів (ЄС і держав-членів) та поліцентризму. Органи здійснюють свої повноваження в рамках правового поля відповідної договірної системи (ДЄСп, ДЄСпАЕ, раніше також ДЄОВС). Крім того, зобов’язання окремих органів діяти винятково в інтересах Спільно­ти, так само як зворотні зобов’язання перед державами-членами також є різними. Окремі органи Єсп по-різному забезпечують реалізацію інтересів Спільноти. Комісія та її члени цілком незалежні у здійсненні покладених на них обов’язків та зобов’язань, спрямованих тільки на досягнення загального блага Спільноти (ч. 2 ст. 213 ДЄСп, ч. 1 ст. 126 ДЄСпАЕ). Так само повністю незалежними у виконанні своїх обов’язків є члени Рахункової палати (ч. 4 ст. 247 ДЄСп, ч. 4 п. b ст. 160 ДЄСпАЕ). Абсолютно незалежна позиція Суду, його зобов’язання діяти лише в інтересах правопорядку випливають з його завдання – забезпечувати «дотримання законності при тлумаченні та застосуванні положень Договору» (ст. 220 ДЄСп, ст. 136 ДЄСпАЕ).Раді ЄС, навпаки, притамана певна двоїстість. З одного боку, вона виконує функції органа Спільноти, з іншого – діючи через міністрів держав-членів виступає своєрідним «проектором» впливу національних інтересів на формування політичної волі ЄС.

Місцезнаходження органів, відповідно до положень ст. 289 ДЄСп, ст. 189 ДЄСпАЕ, ст. 77 ДЄОВС, ст. 37 Договору про злиття, визначили за спільною згодою представники урядів держав-членів (Рішення про визначення місцезнаходження органів, установ і служб Європейських спільнот від 1992 року АВ1. 1992 С 341, с. 1). Згідно з цим рішенням, місцезнаходженням Ради і Комісії є м. Брюссель. У квітні, червні і жовтні Рада проводить засідання в Люксембурзі. Місцем перебування Європейського Парламенту визначено м. Страсбург, тут він проводить свої 12 щомісячних пленарних засідань.

Персонал

Апарат ЄС налічує понад 30000 службовців. Комісія має у своєму розпорядженні понад 22500 службовців, на службі у Генеральному секретаріаті зайнято близько 2500 осіб. Європейський Парламент є працедавцем для приблизно 4500 осіб, тоді як у Суді Європейських спільнот зайнято майже 1000 службовців. Правовий статус службовців Єсп врегульовує Рада, відповідно до визначеної процедури, розробляючи Правила персоналу для службовців Європейських спільнот та Умови працевлаштування для службовців інших органів Єсп (ч. 1 ст. 24 Договору про злиття; ст. 283 ДЄСп).

Міжінституційні угоди

В окремих сферах органи Спільноти врегулювали свої відносини, уклавши міжінституційні угоди. Прикладами таких угод є, зокрема, спільна Декларація Європейського Парламенту, Ради і Комісії про запровадження процедури узгодження розбіжностей в позиціях членів Європейського Парламенту від 1975 року, Угода про порядок роботи Узгоджувального комітету, передбаченого ст. 251 ДЄСп від 1993 року, міжінституційна Декларація Ради, Комісії та Європейського Парламенту про застосування принципу субсидіарності від 1993 року.