<<
>>

1. Зв'язок понять «acquis communautaire» європейського права і «Західна політико-правова традиція».

«Acquis communautaire» у вузькому й широкому сенсі

Поняття «acquis communautaire» перекладається з франц. як «спільне надбання», «спільний досвід», найчастіше в літературі зустрічається переклад «спільний доробок».

Це поняття стало ключовим для права ЄС після прийняття 7 лютого 1992 року Маастріхтського договору Про Європейський Союз (набув чинності 1 листопада 1993 р.), а точніше з прийняттям в червні 1993 року так зв. «копенгагенських критеріїв», дотримання яких розглядалося як обов’язкове для можливості вступу в Союз. Ці критерії, об’єднані в три групи, включали:

1. Політичні критерії (інституційна стабільність; дотримання принципів демократії і верховенства права; забезпечення прав людини та повага до національних меншин і їх захист).

2. Економічні критерії (ринкова економіка; здатність витримати тиск конкуренції на внутрішньому ринку ЄС).

3. Критерій «acquis communautaire» (готовність взяти на себе зобов’язання і цілі що випливають з членства в ЄС, тобто з усіх договорів, «вторинного» законодавства і поточної діяльності інституцій ЄС. Отже у вузькому сенсі «acquis communautaire» – це величезний і мінливий масив принципів і норм, що включають: установчі договори; бл. 14 тис. актів вторинного права; 9 тис. рішень Суду ЄС та ін.Слід одразу зауважити, що поняття «установчі договори», також розуміються вузько й широко. Вузько – це два основоположні тексти: «Договір про заснування Європейської економної спільноти» 1957 року (ДЄЕСп, Римський договір) і «Договір про Європейський Союз» 1992 р. (ДЄС, Маастріхтський договір). Всі інші договори (разом з двома зазначеними – це установчі договори в широкому сенсі) вносили корективи до ДЄЕСп і ДЄС, а в численних протоколах фіксували ті чи інші роз’яснення, особливі позиці держав-членів, та інші уточнення.

Проте, вже з кінця ХVIII століття та все ХІХ століття, коли протистояння між наукою і релігією рішуче зрушило в бік науки, а еліти європейських націй спробували усвідомити їхнє місце в історії, «acquis communautaire» розуміється в найширшому сенсі цієї концепції – як спадщина античної філософії і римського права, збережена Візантією та реципійована середньовічною Західною Європою. З 1990-х років увага до цієї спадщини знову активізується (дослідження Г. Бермана, Дж. Себайна і Т. Торсона, Д. Келлі та багатьох інших). Набуло загального визнання, введене Г. Дж. Берманом, поняття «Західна правова традиція», яка розуміється трансісторична правова основа «acquis communautaire» в його найширшому тлумаченні.

Спадщина античності і п’ять революцій в становленні ЗПТ.

«Західна правова традиція» розуміється як системотворча основа і здобуток «Західно-християнської» регіональної цивілізації (РЦ). ЗПТ успадкувала основи політико-правового світогляду від Еллінської РЦ (А. Тойнбі): демократії Афін та Римської республіки. На думку К. Поппера головною ознакою того періоду була радикальна зміна в полісах Еллади всього стилю політико-правових відносин: на зміну «міфічному табуїзму» прийшов «критичний конвенціоналізм». Нові риси громадянського «полісного» світогляду, невідомі суспільствам на чолі з воїнами-колісничниками бронзової доби, Ж-П. Вернан («Походження давньогрецької думки») охарактеризував, зокрема, так:

1) становленняраціонального способу мислення, при якому людина, не задовольняючись містичними поясненнями, бере на себе відповідальність дошукатися причин природних і соціальних явищ;

2) формування нового “соціального простору” із центром на міській площі – агорі: відкри-тість громадян-поліолітів для обговорення проблем політичного життя, що різко контрастує з закритістю в містах-фортецях військової аристократії колісничників попередньої епохи;

3) поява нової еліти зі знатних родів, свідомо відданій служінню громаді, натомість зник-нення, як взірця для наслідування, військового вождя, наділеного, водночас, рисами героя й свавільного тирана;

4) зростання значення слова, яке, стає політичною зброєю, переважно, в режимі вільної дискусії, засобом обговорення й винесення виважених громадських рішень, досягнення суспільно корисних цілей;

5) публічність життя поліолітів: закони й декрети приймаються обговоренням, а згодом, починають записуватися й виставлятися для ознайомлення громади; так само, художні, публіцистичні й драматичні твори – призначаються авторами для оцінки всією громадою;

6) заміна старих відносин панування й підпорядкованості, де кожна особа мала своє жорстке, обумовлене народженням, місце, новим типом суспільних зв'язків, заснованих на взаємності, співрозмірності (ізономії) й поміркованості, при формуванні певного обсягу спільних для всіх громадян законів та доступних судових процедур врегулювання конфліктів;

7) відмова від механічного наслідування традиції, яка більше не вважається непорушною, усвідомлення індивідуальності, взаємне визнання прав на власну думку, на критичне сприйняття авторитетів, ідеї яких можна прийняти, відкинути або виправити.

З’явившись у самоврядних містах-державах Греції, Малої Азії, Італії, тощо, полісна політико-правова традиція зазнала значних змін в реаліях імперій та діадохій, що виникли в межах еллінізованої античної ойкумени. Однак морально-етичні вчення та релігії цих багатонаціональних утворень, так чи інакше сприяли подальшому розвитку західної правової традиції. Зокрема стоїки, потім християни, не лише підтримали її на певних етапах, але й надали їй наднаціонального світового поширення.

Поліджерельність, спільна релігійна основа і полісистемність європейського права середньовіччя.

Унікальність розвитку ЗПТ Г. Берман пов’язує з тим, що тільки в її руслі відбулася емансипація права від інших елементів культури. Цим ЗПТ завдячує трьом основним характеристикам: поліджерельності, спільній релігійній основі і «полісистемності».

Поліджерельність ЗПТ. Джерела ЗПТ включали:

1) звичаєве право народів Європи;

2) Біблію;

3) римське право;

4) античну філософію.

Як вважає Г. Берман, на відміну від візантійського права, де думка римських юристів минулих епох була законсервована в Дігестах, тим більше,мусульманського права, яке всі правові норми виводило з Корану і хадісів (Сунни Пророка), для ЗПТ важливим чинником розвитку і емансипації права стала необхідність узгоджувати різні суперечливі джерела, що вимагало постійного оновлення і творчого підходу до юридичних звичаїв текстів. Як зазначає Г. Берман, ЗПТ почала свій розвиток при співіснуванні і протистоянні на європейському континенті принаймні п’яти етно-культурних традицій, які, в свою чергу, укрупнили поліетнічний досвід більш дрібних колективів прибульців і тубільців Європи. Всі ці спільноти, так чи інакше, зробили свій внесок у формування європейського суспільства і західної правової традиції. Поступово саме Західно-християнська спільнота, за рахунок інших спільнот Європи розширила свої позиції, сформувавшись у Західно-християнську цивілізацію.

Для формування ЗПТ кульмінаційною подією стала так звана «григоріанська реформація» (1050-1122 рр.), основна мета якої полягала в отриманні й забезпеченні повновладдя римського єпископату над усіма християнами і християнськими церквами. Цей рух співпав з розколом християнської церкви на західну і східну (схизма 1054 р.). Під час найбільш драматичного періоду реформи, коли Григорій VІІ став римським папою, боротьба зосередилася на відділенні церкви від світської влади, на праві папи коронувати християнських королів та імператорів; призначати архиєпикопів та погоджувати кандидатури єпископів в християнські держави (право інвеститури) та отримувати десятину з єпископств.

Папська реформація ХІ – ХІІ століть породила першу правову систему Заходу – нове канонічне право римо-католицької церкви, створене як сисЛекція №тизоване і оновлене римське право. Потім з допомогою останнього досить швидко було створено інші якісно нові світські системи права: королівське, міське, торгове тощо. При цьому, джерелами ЗПТ залишалися відкритими джерела «дозахідних» традицій – звичаєве право народів Європи. За словами Г.Бермана, за винятком певних періодів і певних регіонів Європи, в критичні, поворотні періоди свого розвитку, захід постійно звертався до звичаєвого права, особливо в критичні, поворотні періоди свого розвитку. Відбувалося також постійне підживлення ЗПТ джерелами «не автохтонного» походження: Біблія, грецька філософія і римське право стали, за висловом Г. Бермана, «пращурами ЗПТ». Проте їх рецепція відбувалася вибірково і в різний час з різним тлумаченням. Всі ці елементи поступово поєднувалися в спільному, хоча і дуже суперечливому, західноєвропейському світогляді.

ЗПТ досить активно вбирала і етико-правові ідеї корінних народів «заморських» територій, особливо в новий час. Право «дикунів» сприймалися в європейських суспільствах узагальнено й символічно, як поклик до первозданної духовної свободи, природного права, доблесті не заангажованої ідеологією, тощо. Їх дія була пов’язана з відновленням в пам’яті європейських народів своєї дохристиянської історії, але вплив цих ідей накопичувався латентно, оскільки надто суперечив ідеології західно-християнських націй.

Важливі й особливості «процесуального» забезпечення розвитку ЗПТ. Перш за все, слід звернути увагу на ідею «двох мечів», характерну саме для ЗПТ: «два мечі», символізують розділення компетенцій світської й духовної влади над особою і громадами. Ця ідея є продовженням новозаповітного принципу «Богу – богове, кесарю – кесареве» і розуміється як раннє тлумачення принципу стримування і противаг. Саме дотримання цього принципу забезпечило розвиток західного права як зростаючу систему компромісів між релігійним і світським управлінням громадою. Внаслідок папської реформації ХІ століття в Європі спільно розвивалися, конкуруючи і доповнюючи одна – одну дві лінії розвитку права. Перша лінія була представлена королівським, феодальним (ленним) і маноральним правом, а також (з певною умовністю) кодексами лицарських орденів: все це були етично і юридично переосмислені давні станові звичаї воїнів, що вже існували, принаймні у індоєвропейських народів епохи великих переселень. В середньовічній Європі ці системи права регулювали індивідуальні взаємини лицарів-феодалів (включаючи королів) між собою та їх – з представниками інших станів, включаючи відносини з владних та адміністративних питань. Друга лінія розвитку права, яка застосовувала та розвинула, переважно, цивільне право, представляла право спільнот: цехове, корпоративне, право виборних магістратів, общин, громад, міське та торгове право, а також «старе» канонічне право. Як зазначає Г. Берман, «ці своєрідні потоки, чи навіть окремі течії в морі європейської правової дійсності постійно зливалися і знову розходилися, збагачуючись іншими течіями». Згодом вони консолідувалися у вигляді двох правових сімей: англо-американського та континентального права, які діяли як два взаємодоповнюючихпідходи до права, не припиняючи взаємовпливу досьогодні. Перша зосередилася на удосконаленні процесу друга на удосконаленні кодифікованих правових текстів. Нині ЗПТ втілюється у праві ЄС, в системі якого відбувається взаємоузгодження правосвідомості, інститутів та інших елементів і загального і континентального права.

Таким чином, будучи постійно відкритою, ЗПТ походить від традицій еллінського, сірійського і візантійського суспільств, продовжуючи свій розвиток в західно-християнському суспільстві і залучаючи з інших суспільств найважливіші елементи регулювання суспільних відносин, перероблюючи їх в правові норми, відповідно до основних правових принципів, і адаптуючи їх до своєї структури.

Формування позитивного права національних держав у новий час.

Попри всі пережиті «бунти проти прогресу», в основному ЗПТ характеризується сталим розвитком. Вона пережила загалом п’ять революцій (папська, лютеранська, кальвіністська, буржуазна, соціалістична), кожна з яких починалася гаслами прогресивних ідей і закінчувалася їх адаптацією до біль консервативних елементів традиції. Легалізувавши Вестфальським миром фактичне розділення Європи на протестантську й католицьку, ЗПТ почала розвивалася як право нового часу в паралельних напрямках англосаксонського і континентального права, які зв’язують, відповідно, з філософією справедливості і позитивним правом. Перший напрям зосередився на захисти індивідуальних прав і свобод та політичних прав податного стану, другий, зв’язавши державу і право, – на формуванні досконалої системи управління, підпорядкувавши право авторитарній владі.

При цьому, чи не найважливішою особливістю ЗПТ є те, що це правова традиція відкритого суспільства. Враховуючи відносність оцінки «закритості» чи «відкритості», можна визнати, що в Європі періодично виникали значною мірою закриті суспільства, однак загалом, почина-ючи з афінської демократії V-ІV століть до н.е. неухильно зростали саме елементи відкритого мультикультурного суспільства. Європа неодноразово вбирала і залишала в своїх тенетах представників не лише багатьох культурних традицій, але й расових типів, що давало європей-цям важливе відчуття множинності й розмаїття світу, а також виховувало навички досить ак-тивно на всіх рівнях своєї організації відстоювати власну самобутність в європейській «мозаї-ці».

Як зазначає Г. Берман, після кожної революції ЗПТ виходила все більш зміцненою і розви-неною в напрямку забезпечення правових засобів врегулювання конфліктів, забезпечення прав і свобод людини.

<< | >>
Источник: Радзівілл О.А.. Конспект лекцій з дисципліни Основи права Європейського Союзу.

Еще по теме 1. Зв'язок понять «acquis communautaire» європейського права і «Західна політико-правова традиція».:

  1. Лекція № 1. Acquis communautaire як змістовна основа права Європейського Союзу
  2. 3. Вузьке і широке тлумачення європейського права
  3. Лекція № 2. Інституції і джерела права Європейського Союзу
  4. Радзівілл О.А.. Конспект лекцій з дисципліни Основи права Європейського Союзу,
  5. 38. СТРУКТУРА НОРМ ПРАВА. СООТНОШЕНИЕ НОРМЫ ПРАВА И СТАТЬИ НОРМАТИВНОГО ПРАВОВОГО АКТА
  6. 3. Грошово-кредитна політика ЄС.
  7. 3. Політика ЄС в сфері безпеки
  8. 4. Основні напрямки соціальної політики
  9. 3. Європейська Комісія.
  10. Зовнішня й безпекова політика як друга з «опор» ЄС
  11. 33. ОТРАСЛЬ ПРАВА И ПРАВОВОЙ ИНСТИТУТ: ПОНЯТИЕ, СООТНОШЕНИЕ
  12. Лекція № 8. Екологічна й соціальні політики ЄС
  13. 4. Європейський парламент.
  14. Лекція № 7. Конкурентний порядок і сфери впливу держави в «політиках» ЄС
  15. § 2. Развитие организационно-правовых форм субъектоп торгового (предпринимательского) права в XVHI в. - середине XIX к.
  16. Лекція №4. Зовнішня й безпековаполітика Європейського Союзу
  17. Лекція № 6.Ринкові свободи Європейського союзу
  18. Тема 9. Административно-правовые формы. Правовые акты государственного управления