<<
>>

ІІІ. СТАДІЇ ТА СТРОКИ ПРОВАДЖЕННЯ

Процесуальний регламент провадження в справах про адміністративні правопорушення складається із сукупності однорідних груп процесуальних дій, щодо реалізації прав та взаємних обов’язків.

Ці однорідні групи процесуальних дій прийнято називати стадіями. Як зазначає Д.М. Бахрах, під стадією слід розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, котра, наряду з його загальними завданнями, має притаманні тільки їй завдання, документи та інші особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.

Розв’язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов’язані між собою; наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте, воно значно простіше і містить менше процесуальних дій.

Як правило, у спеціальній літературі виділяється чотири стадії провадження:

1. порушення справи про адміністративне правопорушення та адміністративне розслідування;

2. розгляд справи по суті та винесення по ній постанови;

3. перегляд справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням постанови по справі;

4. виконання постанови по справі.

1. Порушення справи про адміністративне правопорушення та адміністративне розслідування - це початкова стадія адміністративного провадження, якою охоплюється комплекс першочергових процесуальних дій, що забезпечують згодом можливість всебічного, повного та об’єктивного

розгляду справи по суті.

Фактом порушення адміністративного провадження по конкретній справі офіційно фіксується подія правопорушення та особа, яка його вчинила, з’ясовується сутність порушення, робиться його попередня оцінка, збираються конкретні докази.

Приводом для порушення провадження у справах про адміністративні правопорушення можуть бути: заяви потерпілих, очевидців, родичів (як письмові, так і усні); рапорти працівників міліції, членів громадських формувань з охорони громадського порядку; безпосереднє сприймання факту неправомірної поведінки суб'єктом адміністративної юрисдикції; сигнали засобів масової інформації; повідомлення судових, прокурорських працівників, адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.

Спеціального процесуального акту про порушення справи про адміністративне правопорушення, подібно постанові про порушення кримінальної справи, уповноважена посадова особа не складає. У правозастосовній практиці, як правило, таким є факт складення протоколу про адміністративне правопорушення, який оформляється з урахуванням вимог ст.ст. 254, 256 КпАП України. За окремі незначні правопорушення

адміністративне стягнення у вигляді штрафу може накладатися на місці без складання протоколу. Протокол є єдиною підставою для подальшого провадження у справі про адміністративне правопорушення. Від того, наскільки грамотно він складений, залежить правильність розгляду справи по суті та обґрунтованість застосування стягнення.

Стаття 24 Закону України “Про Прокуратуру” передбачає, що адміністративне провадження шляхом винесення мотивованої постанови може порушити прокурор або його заступник. Ця постанова повинна бути обов’язково розглянута органом або посадовою особою, до якої вона надійшла, в 10-денний строк.

Право порушення справ про адміністративні проступки мають також представники деяких громадських організацій: члени ДНД, громадські

мисливські інспектори, інспектори рибоохорони та ін.

Зазначений в ст. 256 КпАП перелік відомостей, які повинні міститися в протоколі можна розподілити на 3 групи.

До першоїгрупи належать обставини, які характеризують адміністративне правопорушення. В протоколі зазначаються місце, час та сутність вчиненого проступку. Особа, яка складає протокол, повинна ретельно розібратися в характері правопорушення і правильно кваліфікувати дії винного.

В протоколі зазначається конкретна стаття КпАП або інший нормативний акт, який передбачає адміністративну відповідальність за вчинене порушення, робиться відповідний запис у разі вилучення у правопорушника предметів, які незаконно здобуті або використовуються.

До другоїгрупи відомостей належать обставини, що характеризують особу правопорушника. Якщо у винного немає документів, що посвідчують особу, він може бути доставлений в орган міліції. Важливе значення має зазначення в протоколі точного віку винного, тому що справи на неповнолітніх розглядаються в суді.

До третьоїгрупи належать відомості, що стосуються форми протоколу. В ньому зазначаються дата і місце складення, посада, прізвище, ім’я і по батькові особи, яка склала протокол, робить його недійсним, тому що невідомо, чи мала вона необхідні повноваження для здійснення таких дій. Протокол засвідчується кількома підписами. Насамперед, він повинен бути підписаний особою, яка вчинила правопорушення. При наявності свідків і потерпілих протокол підписується також ними. Особі, яка притягається до відповідальності, необхідно роз’яснити її права та обов’язки, передбачені ст.268 КпАП, про що обов’язково робиться відмітка в протоколі. Порушник має право ознайомитися із змістом протоколу, внести в нього власноручно пояснення, підписати його або відмовитися від підписання та викласти мотиви відмови, подати пояснення, які додаються до протоколу, або зауваження до його змісту. Відмова правопорушника підписати протокол не зупиняє провадження у справі, але вона повинна бути спеціально зафіксована. При

вчиненні проступку групою осіб протокол складається на кожного порушника окремо.

Види посадових осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також їх повноваження щодо складання протоколів про те чи інше правопорушення закріплено в ст.255 КпАП.

В ст. 247 КпАП наведено обставини, за яких адміністративна справа не порушується, а порушена справа підлягає закриттю: 1) відсутність події та складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених ст.38 КпАП; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, іншого законного рішення; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Таким чином, порушення адміністративної справи, яка є початковою стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення, являє собою комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення самої події правопорушення, обставин проступку, їх фіксацію та кваліфікацію. Завершальним етапом цієї стадії є направлення матеріалів справи та протоколу про адміністративне правопорушення на розгляд по підвідомчості.

2. Розгляд справи по суті та винесення по ній постанови — це основна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення, на ній вирішуються найважливіші завдання цього провадження. Ця стадія включає в себе три етапи: підготовку справи до розгляду, розгляд справи, прийняття по ній постанови.

Підготовка справи до розгляду. В ст. 278 КпАП визначено питання, які необхідно вирішити при підготовці: чи належить до компетенції органу,

посадової особи розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувані необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Ст. 213 КпАП дає перелік органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 276 КпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, як правило, за місцем їх вчинення. Окремі справи за порушення водіями правил дорожнього руху можуть розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів.

Строки розгляду справ регламентуються ст. 277 КпАП. В більшості випадків справа розглядається в 15-денний строк з дня одержання уповноваженим органом чи посадовою особою протоколу та інших матеріалів справи. Крім цього, справи про деякі правопорушення, визначені ч.2 ст.277, розглядаються в 7-денний, 5-денний та 3-денний строк. Ще коротший строк - одна доба - встановлено для розгляду справ про дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, злісну непокору, виявлення неповаги до суду та деяких інших.

При цьому важливо враховувати строки накладення адміністративного стягнення, передбачені ст.38 КпАП.

Етап слухання справи, відповідно до ст.279 КпАП починається з оголошення складу колегіального органу і представлення посадової особи, що його розглядає. Головуючий оголошує, яка справа підлягає розгляду та хто притягається до адміністративної відповідальності. Всім учасникам провадження роз’яснюються їх права та обов’язки. Далі оголошується протокол про адміністративне правопорушення, заслуховуються особи, які беруть участь у справі, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Необхідною умовою прийняття будь-якого рішення в адміністративно-

процесуальній діяльності державних органів є його обґрунтованість. Законодавець, визнаючи завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення вказує, в першу чергу, на потребу всебічного, повного і об’єктивного вивчення всіх обставин вчиненого правопорушення. Вивчення обставин юридичної справи у правовій літературі отримало назву доказування (доведення).

В адміністративно-процесуальній науці вперше на важливість проблеми доказування звернули увагу Є.В. Додін та В.Д. Сорокін. Вони дійшли висновку, що доказування не є прерогативою лише органів суду та прокуратури.

Дослідження доказів у справі здійснюється відповідно до вимог ст. 280 КпАП, в якій визначаються обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Це входить до обов’язків органу (посадової особи), який повинен з’ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності. Обов’язково встановлюється, чи є обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) з’ясовує зазначені обставини. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (актами перевірок, довідками, протоколами про адміністративне затримання тощо). Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх

сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вирішенню завдань боротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередженню сприяє виявлення причин та умов вчинення цих правопорушень. Закон (ст.282 КпАП) вимагає від органу чи посадової особи, який розглядає справу, вносити у відповідний державний орган, громадську організацію чи посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення зазначених причин та умов. Гарантією дієвості таких пропозицій є закріплення обов’язку повідомлення протягом місяця органу (посадової особи), який вніс пропозиції, про вжиті заходи.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, компетентна посадова особа виносить постанову по справі, яка повинна мати визначені ст.283 КпАП реквізити, а саме: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, встановлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Якщо вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування. Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова у справі підписується посадовою особою, що розглядала справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

За результатами заслуховування, згідно ст. 284 КпАП виноситься одна з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст.241 КпАП (заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх); 3) про припинення справи.

Постанова про закриття справи виноситься при: 1) оголошенні усного зауваження; 2) передачі матеріалів на розгляд товариського суду або передачі їх

прокурору, органу дізнання чи попереднього слідства; 3) при наявності обставин, що виключають провадження в справі.

Щодо припинення справи, в органах адміністративної юрисдикції можуть бути прийняті постанови: про звільнення особи від адміністративної відповідальності (наприклад, у зв’язку з відсутністю події правопорушення, його недоведеністю, неосудністю особи, а також при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд трудового колективу або громадської організації), про передачу матеріалів для вирішення питання про порушення кримінальної справи, про передачу матеріалів для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності тощо. В окремих випадках виноситься постанова про надсилання справи для розгляду по підвідомчості.

3. Перегляд справи у зв'язку з оскарженням або опротестуванням постанови по справі. На відміну від інших стадій провадження стадія перегляду є факультативною, оскільки не кожна постанова по справі оскаржується або опротестовується. Як зазначають Бахрах Д.М. та Ренов Е.М., перегляд - це перевірка законності та обґрунтованості справи суб'єктом, який наділений правом відміняти, зміняти або залишати раніш прийняту постанову без змін. Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тих випадках, коли прийняту раніше постанову відмінено і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність та обґрунтованість якої перевіряється. У другому - стару постанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.

Сам факт існування можливості перегляду постанови судом або вищестоящим органом має велике превентивне значення, примушує посадову особу, якій доручено застосовувати адміністративне стягнення більш відповідально ставитися до винності особи, кваліфікації її дій, вибору заходу стягнення.

“Право на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, стверджує С.В. Ківалов, - одна з найбільш важливих гарантій захисту прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності”.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Крім цих осіб, від їх імені скаргу можуть подати законні представники або захисник. Постанова районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає (ст. 287 КпАП).

Скарга подається в орган, який виніс постанову по справі, після чого вона протягом трьох днів надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному її розглядати (ч. 2 ст.288 КпАП). Скаргу на постанову по справі може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу (ст.289 КпАП).

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована прокурором (ст. 290 КпАП). Законодавством не встановлено строк, протягом якого прокурор може принести протест на постанову. Закон України “Про прокуратуру” визначив правові форми реагування прокурора на порушення законності - протест, припис, подання і постанова, на які орган (посадова особа), який виніс неправомірну постанову по справі, зобов’язаний своєчасно реагувати.

Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком окремих випадків, передбачених ст.291 КпАП. Не зупиняється виконання постанов про застосування попередження (тому що такі постанови виконуються шляхом їх оголошення, тобто на момент оскарження вони вже виконані), адміністративного арешту (оскільки це стягнення може застосувати тільки суддя або суд, постанови яких не оскаржуються), а також у випадках, коли штраф стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення (стягнення також вже виконано). Слід зазначити, що в ст.291 КпАП випадки, коли виконання постанови не зупиняється, перераховано не вичерпно. Так,

подання скарги не може зупинити також виконання постанови про застосування виправних робіт, яка, як і про застосування адміністративного арешту, виноситься тільки судом або суддею.

Хоча в ч.2 ст.291 КпАП йдеться про зупинення виконання постанови в разі принесення прокурором протесту без будь-яких винятків, все ж і прокурорський протест не може зупинити виконання постанови про застосування попередження, а також у випадку стягнення штрафу на місці вчинення правопорушення із зазначених вище причин.

Скарга і протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законодавством (ст. 292 КпАП).

При цьому правомочний орган при розгляді скарги громадянина чи протесту прокурора на постанову по справі про адміністративні правопорушення перевіряє законність (вимога ст.7 КпАП) та обґрунтованість винесеної постанови, розбирається в суті скарги або протесту і приймає відповідне рішення. З цією метою має бути з’ясовано ряд обставин, які стосуються як матеріальних, так і процесуальних підстав притягнення до адміністративної відповідальності, тобто чи було встановлено факт вчинення правопорушення, вину особи в його вчиненні, чи не пропущено строки накладення адміністративного стягнення та розгляду справи, чи дотриманий порядок розгляду справи тощо.

Орган (посадова особа) після розгляду скарги або протесту приймає одне з таких рішень (ст.293 КпАП):

1) залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення. Такий варіант рішення можливий в тих випадках, коли аргументи, викладені в скарзі або протесті, суперечать доказам по справі. Рішення про залишення без зміни постанови по справі про адміністративне правопорушення має бути мотивованим, містити повні відповіді на аргументи скарги або протесту. З моменту прийняття такого рішення постанова про притягнення до

адміністративної відповідальності набирає чинності;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд. Підставами для скасування постанови можуть бути неповне встановлення обставин, які мають значення для прийняття рішення по справі, недоведеність обставин, які орган, що розглянув справу, вважає встановленими, невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, порушення чи неправильне застосування матеріальних або процесуальних норм;

3) скасовує постанову і закриває справу. Орган (посадова особа), який розглядає скаргу або протест, зобов’язаний це зробити, якщо немає достатніх доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності, а а додаткове дослідження або новий розгляд нічого не дадуть. Скасування постанови із закриттям справи можливе також в разі встановлення обставин, які виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення (ст.247 КпАП), а також веде до повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, пов’язаних з цією постановою (ст. 296 КпАП). У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість. Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку, встановленому спеціальним законодавством;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Це положення забезпечує свободу оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки скаржник може не боятися посилення стягнення. В таких випадках може бути зменшено розмір штрафу, замінено стягненням м’якшим, якщо санкція альтернативна (штраф — попередженням, адміністративний арешт - штрафом тощо), скорочено строк позбавлення спеціального права, виправних робіт чи адміністративного арешту, скасовано додаткове стягнення, зменшено число конфіскованих або оплатно вилучених предметів.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає також скасуванню, якщо буде встановлено, що її винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу. В цьому випадку справа надсилається на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженому її розглядати відповідно до розділу ІІІ КпАП.

Копія рішення по скарзі або протесту на постанову по справі, згідно ст. 295 КпАП протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. В той же строк копія постанови надсилається потерпілому на його прохання. Про результати розгляду протесту в 10-денний строк з дня його надходження повідомляється прокуророві.

В Кодексі України про адміністративні правопорушення нічого не говориться про оскарження рішення по скарзі, тобто право на оскарження в цьому випадку не надається. Однак при послідовному оскарженні все ж може бути оскаржено рішення вищого органу (вищої посадової особи) в суд.

Рішення по скарзі на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Протест вноситься у вищий орган (вищій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який прийняв рішення по скарзі.

4. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Виконання адміністративних стягнень - завершальна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення. Її сутність полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення призначеного правопорушнику постановою. Від того, як послідовно реалізовано постанову про адміністративне стягнення, наскільки справу доведено до завершення залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередження, результативність виховання громадян в дусі точного та неухильного дотримання законів.

Як зазначає Д.М. Бахрах, сам факт винесення постанови про накладення адміністративного стягнення практично залишається “просто папірцем”, якщо він не доведений до свого логічного завершення. Прийняття юрисдикційним

органом постанови про накладення адміністративного стягнення не реалізує породжених ним прав та обов’язків різних суб’єктів (з порушника повинна бути стягнута сума штрафу, відбуття адміністративного арешту, виконано припис про конфіскацію майна тощо). Тільки після того, коли правопорушник відчув встановлені в адміністративному стягненні правообмеження та незручності, він може усвідомити протиправність своїх дій та припинити діяльність спрямовану на порушення законодавчих норм.

Постанова про накладення адміністративного стягнення, що набула законної сили є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, службовими особами і громадянами.

Особливе місце серед суб’єктів, які здійснюють діяльність щодо виконання адміністративних стягнень, займають органи внутрішніх справ. Їх правова позиція в системі інших суб'єктів обумовлена двома факторами:

а) необхідністю реалізації власних постанов про накладення адміністративних стягнень;

б) покладенням на органи внутрішніх справ обов’язку виконання постанов суддів районних та міських судів про накладення адміністративних стягнень у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт, а також постанов адміністративних комісій про безоплатне вилучення або конфіскацію вогнепальної зброї та бойових припасів.

У відповідності з діючим законодавством, органам внутрішніх справ надане право розглядати і вирішувати справи про значне коло адміністративних правопорушень (ст. 222 КпАП). Вони уповноважені безпосередньо виконувати винесені ними постанови про накладення адміністративних стягнень у вигляді попередження, штрафу (в тому числі і на місці вчинення правопорушення), позбавлення права управління транспортними засобами, оплатного вилучення або конфіскацію деяких речей. Крім того, співробітники ОВС проводять велику роботу щодо забезпечення виконання постанов про накладення інших видів адміністративних стягнень.

Для виконання постанов суддів про застосування адміністративного арешту та виправних робіт в системі ОВС створені спеціальні підрозділи - спецприймальники, інспекції виправних робіт, тощо.

Відповідно до ст.299 КпАП постанова підлягає виконанню з моменту її винесення. На відміну від вироків судів з кримінальних справ, які згідно загального правила можуть бути приведені до виконання лише після закінчення строку касаційного оскарження, постанови про накладення адміністративних стягнень є актами управління і набувають сили негайно.

При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення, постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходів стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, який стягується на місці скоєння адміністративного правопорушення.

Стаття 301 КпАП передбачає відстрочку виконання постанов у вигляді штрафу, адміністративного арешту і виправних робіт, якщо негайне її виконання є неможливим. Орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

Відстрочка виконання постанови є винятком із загальних правил. Вона можлива, наприклад, з приводу тяжкої хвороби особи, яку притягнуто до відповідальності, якщо цей факт підтверджений документом лікувальної установи; у зв’язку із складними сімейними обставинами або іншими серйозними причинами, які дійсно перешкоджають невідкладній реалізації постанови. Характерно, що відстрочка поширюється лише на постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці скоєння адміністративного правопорушення). Отже, якщо постановою накладено адміністративне стягнення: попередження, оплатне вилучення або конфіскація предметів, позбавлення спеціального права - відстрочка виконання заборонена.

В ст.303 КпАП йдеться про те, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом 3-х місяців з дня винесення. До цього строку не включається час, на який виконання зупиняється у зв’язку з відстрочкою. З цього витікає, що постанова повинна бути звернута для виконання протягом 3-х місяців з дня винесення. Якщо провадження починається після цього строку, це вважається порушенням законності. Але, якщо виконання розпочато до закінчення строку давності накладення стягнення (ст. 37 КпАП), його можна продовжувати стільки, скільки це передбачено законодавством. Варто зазначити, що постанова вважається звернутою до виконання, коли орган (посадова особа), який її виніс, вручає або надсилає копію постанови відповідній особі або надсилає органу, уповноваженому безпосередньо її виконувати.

Встановлення 3-х місячного терміну виконавчого провадження дисциплінує органи, уповноважені виконувати постанови, підвищує їх відповідальність за правильну, своєчасну та повну реалізацію цього акту.

Виконавча практика по постановах щодо виконання попередження відносно невелика, і тому об’єднана в рамках однієї глави Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова про винесення попередження виконується у письмовій формі (ст.306 КпАП) і приймається до виконання органом (посадовою особою), який прийняв постанову шляхом її оголошення правопорушнику. Наприклад, якщо стягнення у вигляді попередження накладається адміністративною комісією, то вона і виконує її, оголошуючи про вжиті заходи на засіданні.

На практиці існує чимало випадків, коли постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься у відсутності порушника. Тоді вона виконується за допомогою вручення йому копії постанови протягом трьох днів, про що робиться відповідна відмітка у справі (ст.285 КпАП). Якщо ж попередження, як захід адміністративного стягнення виноситься на місці вчинення правопорушення, то воно оформляється

способом, який встановлений органом виконавчої влади, посадові особи якого уповноважені виносити попередження (органи внутрішніх справ, органи Міністерства транспорту тощо). Законодавством не врегульована процедура виконання постанов про винесення попередження на місці скоєння правопорушень, за винятком тих обставин, які передбачені статтею 258 КпАП (складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов’язковим, якщо порушник оспорює накладене на нього стягнення).

Провадження щодо виконання постанови про накладення штрафу (гл.27 КпАП) включає два варіанти виконання постанови. Діюче законодавство не встановлює єдиного порядку виконання цього адміністративного стягнення, процедура і терміни його виконання залежать від ряду факторів: добровільності сплати правопорушником штрафної суми, наявність скарги або протесту на постанову, наявність чи відсутність постійного заробітку, місця накладення штрафу.

У відповідності зі ст.307 КпАП правопорушнику надається можливість самому сплатити накладений на нього штраф. Така сплата повинна бути виконаною не пізніше 15 днів з дня вручення порушнику постанови про накладення штрафу. Закон передбачає призупинення виконання постанови у зв’язку з поданням скарги або винесення протесту. В цих випадках 15-денний термін сплати штрафу відраховується з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Штраф, як і будь-яке інше адміністративне стягнення, має публічний характер, тобто сплачується порушником. З цього правила закон передбачає виняток лише для осіб у віці від 16 до 18 років у випадку вчинення ними адміністративного правопорушення. При відсутності у них самостійного заробітку штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють (ч. 2 ст. 307 КпАП).

Загальне правило діє і відносно посадових осіб - штраф повинен стягуватись з їх особистого заробітку. Забороняється віднесення накладених на посадових осіб штрафів на рахунок підприємств, установ і організацій. Разом з тим, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено, що

при виявленні предметів контрабанди в транспортних засобах, що належать громадянам, які не мають постійного місця проживання в Україні, штраф стягується у порядку встановленому Митним кодексом України (ч.5 ст.308 КпАП).

Добровільна сплата порушником накладеного штрафу є вичерпною вимогою при виконанні цього стягнення і не потребує застосування додаткових примусових дій компетентних державних органів, установ, організацій та їх посадових осіб. Цьому сприяє роз’яснення юрисдикційним органом порядку сплати накладеного штрафу при винесенні постанови. На необхідність такого роз’яснення вказують і відповідні відомчі нормативні акти (наприклад, “Інструкція про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил”). Добровільна сплата накладеного штрафу не повинна залишатись безконтрольною. Належна організація контролю за процесом виконання стягнення - одна з умов повного стягнення накладеного штрафу.

Здійснені вченими дослідження в цій сфері показали, що у більшості випадків добровільно у встановлений 1 5 -денний термін сплачують адміністративний штраф лише від 20 до 25 відсотків правопорушників. Можна впевнено стверджувати, що для стягнення накладених адміністративних штрафів, особливо за порушення громадського порядку і порядку управління, необхідно законодавцем передбачити більш конкретні примусові дії або умови заміни несплаченої суми штрафу іншим видом адміністративного стягнення (наприклад, адміністративним арештом, тощо).

У випадку несплати штрафу у 15-денний термін закон передбачає примусовий порядок його стягнення (ст.308 КпАП). Встановлення такого порядку обумовлено зазначеними вище реаліями виконавчої практики (коли штраф сплачують не всі правопорушники) і такий порядок спрямований на забезпечення повного виконання постанов.

Керуючись ст.308 КпАП орган адміністративної юрисдикції, який уповноважений розглядати справи у випадку несплати порушником штрафу у

зазначений в ст.307 КпАП термін, надсилає постанову про накладення штрафу для відрахування суми штрафу в примусовому порядку з його заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії. При цьому подальший порядок виконання постанови регламентується правилами встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Бухгалтерія за місцем роботи (навчання) порушника зобов’язана стягнути із заробітної плати (пенсії, стипендії) вказану в постанові суму. Сама ж постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається до органу (посадової особи), який її виніс. Тобто стадія виконання постанови про адміністративний проступок в даному випадку закінчується поверненням до органу адміністративної юрисдикції документа (постанови, квитанції) з відміткою про сплату вказаної в постанові суми.

Якщо особа, яка піддана штрафу не працює, або стягнення штрафу із заробітної плати або іншого заробітку, пенсії чи стипендії порушника неможливе з інших причин, то виконання проводиться на підставі постанови органу (посадової особи) про накладення штрафу державним виконавцем шляхом звернення стягнення на особисте майно порушника, а також на його частку в загальній власності (ч.2 ст.308 КпАП).

Порядок виконання постанов про оплатне вилучення предмета та його конфіскацію за змістом мало відрізняється. І в тому і в іншому випадку предмет вилучається і реалізується відповідно до ст. ст. 312, 315 КпАП. Однак при оплатному вилученні суми, виручені від реалізації, передаються колишньому власникові з відрахуванням комісійних витрат, а при конфіскації - перераховуються до державного бюджету (так само, як гроші, одержані внаслідок вчинення адміністративного проступку).

В законодавстві оплатне вилучення застосовується в основному за порушення, які являють найбільшу суспільну шкідливість. Прикладом може служити оплатне вилучення автомобілів, які належать громадянам на правах особистої власності, у випадку скоєння ними грубих порушень правил

дорожнього руху за повторне протягом року керування автотранспортними засобами у стані сп’яніння (ст.130 КпАП), або ухилення осіб, які керують транспортними засобами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння. В даному випадку оплатне вилучення автомашин застосовується як додатковий захід (поряд зі штрафом та позбавленням прав водія). Законодавство про адміністративні правопорушення передбачає оплатне вилучення як основний та додатковий захід стягнення (ст.25 КпАП).

Що стосується постанов про оплатне вилучення вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї та боєприпасів, за порушення правил їх зберігання або перевезення (ст.191 КпАП), а також ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст.193 КпАП), які у відповідності зі ст.218, 219 КпАП виносять

адміністративні комісії при виконавчих комітетах та виконавчі комітети селищних сільських Рад, виконання постанов виконують органи внутрішніх справ.

Необхідно підкреслити, що найбільш часто органи внутрішніх справ виконують постанову про оплатне вилучення вогнепальної зброї та боєприпасів. Ця процедура має, до речі, найбільш складний характер, оскільки мова йде про речі, які вимагають дотримання певного режиму прийому, вилучення та зберігання.

Прийом вилученої зброї здійснюється тільки черговим органів внутрішніх справ на підставі протоколу вилучення зброї та боєприпасів. При прийомі зброї та боєприпасів проводиться перевірка правильності записів у протоколі. Після реєстрації матеріалів у відповідному журналі, черговий подає матеріали на розгляд начальника органу, а зброя та боєприпаси розміщують в металеву шафу, яка знаходиться в кімнаті, яка призначена для зберігання зброї.

Вогнепальна мисливська, нарізна гладкоствольна зброя, боєприпаси, вибухівка, вилучені у громадян, зберігаються в органах внутрішніх справ до прийняття рішення по справі адміністративною комісією (суддею). У випадку

винесення адміністративною комісією (суддею) постанови про оплатне вилучення зброї та боєприпасів вони протягом 10-ти денного терміну підлягають огляду комісією, яка визначає їх технічний стан. Огляд відбувається в присутності власника зброї, а при його відсутності - особи, яка переслідує інтереси власника. Про результати технічного огляду зброї та боєприпасів складається акт. Зброя та боєприпаси оплатно вилучені у громадян у відповідності з актом технічного огляду придатні для подальшого використання, не пізніше 10-ти денного терміну направляються для реалізації в комісійний магазин з накладною, складеною в 3-х примірниках.

Непридатна для подальшого використання зброя та боєприпаси протягом 15-ти днів, але не пізніше 1 місяця, здаються до сховища підрозділів матеріально-технічного забезпечення МВС, ГУМВС, УМВС для подальшого знищення у встановленому порядку. При застосуванні цього адміністративного стягнення не підлягають вилученню мисливське знаряддя: ремені, чохли, патронташ, а також прилади для змазки, зарядження патронів, гільз, дробу.

Згідно з ст.313 КпАП постанова про конфіскацію предмета, який виявився знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення виконуються:

1) державними виконавцями, які входять до складу державної виконавчої служби;

2) уповноваженими на те особами:

а) органів внутрішніх справ;

б) органів, які виконують державний нагляд за додержанням правил полювання;

в) органів рибоохорони;

г) підприємств і організацій на які покладено приймання конфіскованих м’ясоїдних хутрових звірів, разом з представниками фінансового органу та ветеринарного нагляду;

д) підприємств і організацій, на яких покладено прийом конфіскованих собак та котів;

е) фінансових органів;

є) органів повітряного транспорту;

ж) митних органів;

з) органів державної податкової служби.

Цей перелік органів, що виконують постанову про конфіскацію предмета, який виявився знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення розширеному тлумаченню не підлягає.

Уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ впроваджують до виконання постанову про конфіскацію, якщо вона винесена по справах: про порушення вимог режиму радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіаційного забруднення (ст.461 КпАП); незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель (ст.106 КпАП), про незаконні операції з іноземною валютою та платіжними документами (ст.162 КпАП); стрільба з вогнепальної, холодної зброї в населених пунктах та у невідведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст.174 КпАП); порушення громадського порядку, що виявилось у приставанні до іноземних громадян з метою придбання речей (ст.181 2 КпАП); незаконної передачі заборонених предметів особам, які перебувають у ВТУ, СІЗО, ВТ, ЛТП або ЛВП (ст.188 КпАП); порушення громадянами порядку придбання, збереження, передачі іншим особам або продаж вогнепальної, холодної або пневматичної зброї (ст.190 КпАП); повторному порушенні громадянами правил зберігання або перевезення вогнепальної зброї та бойових припасів (ч.2 ст.191 КпАП), статтями 1951- 1954 КпАП.

Провадження по виконанню постанови про конфіскацію закінчується поверненням постанови з відміткою про виконання органу (посадовій особі), яка винесла постанову (ст.316 КпАП). Тільки після виконання цих вимог стадія виконання закінчується.

Виконання постанови про позбавлення спеціального права складається із

позбавлення правопорушника раніш наданого йому права займатися певною діяльністю, виконувати певні види робіт або користуватися певними фондами держави при умові, якщо особа грубо, систематично порушує порядок користування ним. Порядок виконання зазначеної постанови врегульовано гл. 30 КпАП.

Постанови про позбавлення спеціального права виконуються:

1) Про позбавлення права керування транспортними засобами - посадовими особами органів внутрішніх справ, вказаними в п.2 ч.2 ст.222 КпАП.

2) Про позбавлення права керування річковими та маломірними судами береться до виконання посадовими особами органів річкового транспорту, державної інспекції з маломірних суден України, вказаними в ч.2 ст.226 та п.2 ч.2 ст.227 КпАП.

3) Постанова про позбавлення права полювання береться до виконання вказаними в ч.2 ст.242 КпАП посадовими особами органів, які здійснюють державний нагляд за дотриманням правил полювання.

Варто нагадати, що вилучення посвідчення водія (свідоцтва, диплома) статтею 265 КпАП передбачено як захід забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення. Тому в разі прийняття постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном її виконання може полягати в неповерненні зазначених документів порушнику.

Позбавлення громадянина права керування транспортним засобом, річковим, маломірним судном або права мисливства застосовується на строк до трьох років. Однак, якщо особа позбавлена на визначений строк такого права, добросовісно ставиться до праці, зразково поводить себе ( хоча на нашу думку, таку умову в наш час не зовсім просто з’ясувати), то орган (посадова особа), який наклав стягнення, має право скоротити встановлений постановою строк позбавлення права. Уповноважений орган (посадова особа) може прийняти таке рішення за умов, що пройшло не менше половини вказаного

строку. Отже, якщо водій був позбавлений права керування транспортним засобом на 2 роки, то для вирішення питання про скорочення необхідно, щоб пройшло не менше одного року з моменту позбавлення цього права.

Клопотання про скорочення строку направляється (подається) громадською організацією або трудовим колективом, в якому працює особа, що позбавлена спеціального права (ст.320 КпАП).

Виходячи із змісту вказаної норми, неможливо визнати обґрунтованою практику скорочення строків позбавлення на підставі листа або іншого документа адміністрації підприємства де працює правопорушник, основним мотивом якого є виробнича необхідність.

Після закінчення строку позбавлення, а також у випадку його скорочення, особі підданій даному заходу стягнення, посвідчення водія повертається.

У відповідності з положенням про порядок допущення водіїв до керування транспортними засобами, прийому іспитів та видачі громадянам посвідчень водія особам позбавленим права керування транспортними засобами в стані сп’яніння, незалежно від строку позбавлення, проводиться медичний огляд і здача теоретичного і практичного іспитів. Повернення посвідчення водія без здачі теоретичних і практичних іспитів здійснюється відносно осіб, позбавлених права керування на строк менше одного року, якщо порушення не пов’язане з керуванням транспортного засобу в стані сп’яніння.

Вилучення посвідчення водія ще не означає, що особа, яка позбавлена права управління, дійсно протягом терміну позбавлення не буде керувати транспортним засобом. Проконтролювати додержання даної процедури складно і не так просто, як вважається на перший погляд. На практиці виникають ситуації, коли особа, яка позбавлена права, має два посвідчення водія, одне з яких вилучається, а інше правопорушник продовжує використовувати в якості дійсного, або водій керує транспортним засобом без посвідчення. Тому, на нашу думку, необхідно вишукувати способи забезпечення механізму реального покарання порушників дорожнього руху, не допускати їх до цього процесу під час відбування покарання.

Прикладом вирішення цієї проблеми є адміністративне законодавство Естонії де на транспортний засіб, водій якого позбавлений права керування, встановлюється спеціальний тимчасовий номерний знак спеціальної серії. Номерні знаки спеціальної серії мають також транспортні засоби, що управляються за дорученнями. Введення подібних номерних знаків дозволило суттєво активізувати роботу правоохоронних органів по контролю за виконанням постанов про позбавлення права керування.

В статті 321 КпАП законодавець врегульовує обчислення строків позбавлення права керування транспортними засобами, річковими або маломірними судами, а також права мисливства. Загальне правило обчислення строків позбавлення права складається з того, що водії транспортних засобів, судноводії та особи, які порушили правила мисливства визнаються позбавленими цього права з визначеного законодавством моменту, яким є винесення з цього приводу постанови уповноваженого органу або посадової особи. Виключенням вважаються обставини, коли правопорушники, які позбавлені спеціального права, ухиляються від надання документу, що посвідчує це право, в цьому випадку термін позбавлення їх права відраховується з дня здачі або вилучення такого документу. Подання скарги або винесення протесту призупиняє термін позбавлення права. У випадку залишення скарги або протесту без задоволення термін відповідно подовжується. При вивченні адміністративної практики по виконанню постанов про адміністративні проступки було встановлено, що термін здачі посвідчень особами позбавленими в адміністративному порядку спеціального права може відбуватися від часу винесення постанови про позбавлення цього права до трьох років і більше. Необхідно зауважити, що ці положення знаходяться у протиріччі з вимогами ч.1 ст.303 КпАП, в якій законодавець вказує про те, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Така правова неузгодженість норм виконавчого провадження

призводить до ускладнень в правозастосувальній діяльності правоохоронних органів, особливо міліції.

Порядок виконання постанови про застосування виправних робіт.

У відповідності із ст. 322 КпАП районний (міський) суд (суддя) постанову про застосування виправних робіт надсилає в орган внутрішніх справ за місцем проживання порушника не пізніше наступного дня після її винесення. Орган внутрішніх справ одержавши постанову направляє її в інспекцію з виправних робіт, яка існує при цьому органі. Інспектор з виправних робіт направляє отриману постанову адміністрації підприємства (установи, організації) за місцем постійної роботи порушника, тобто туди, де буде відбувати стягнення правопорушник. Потім на протязі всього терміну покарання інспектор контролює хід виконання постанови.

Бухгалтерія підприємства, установи, організації, де постійно працює порушник у відповідності з резолюцією керівника робить утримання з його заробітку в доход держави визначених сум протягом терміну відбування адміністративного стягнення. Їх розмір повинен обов’язково відповідати тому, який визначений постановою про адміністративне стягнення (до 20% заробітку). Утримання проводиться з усієї суми заробітку без виключення сум податків та інших платежів, а також незалежно від наявності претензій до порушника по виконавчим документам.

В практичній діяльності виникають ситуації, коли особа щодо якої винесено постанову, припиняла працювати. В цьому випадку інспекція виправних робіт пропонує притягнутому до відповідальності терміново влаштуватися на роботу і, при необхідності, надає йому допомогу у працевлаштуванні.

Ефективне виконання постанови про застосування виправних робіт, їх виховний вплив багато в чому залежить від дій адміністрації даного підприємства, в якому притягнутий безпосередньо відбуває призначений йому вид стягнення. Зокрема, статтею 324 КпАП на адміністрацію покладається:

— правильне і своєчасне проведення утримань із заробітку порушника;

— трудове виховання порушника;

— інформування органів, що відають виконанням даного виду стягнення, про ухилення порушника від відбування покарання.

При одержанні копії постанови адміністрація підприємства зобов’язана правильно та своєчасно відрахувати суму із заробітної плати порушника в прибуток держави і своєчасно перевести її на вказаний у постанові розрахунковий рахунок.

Норми ст.323 КпАП закріплюють досить важливі для адміністративно - юрисдикційної діяльності правила обчислення строків відбування виправних робіт. Вони полягають в тому, що:

1. Відбування виправних робіт обчислюється часом, на протязі якого порушник працював і з його заробітку проводилось відрахування;

2. Кількість днів відпрацьованих порушником, повинна бути не менше кількості робочих днів, які приходяться на встановлений районним судом (суддею) календарний термін стягнення;

3. Якщо порушник не відпрацював вказаної кількості робочих днів та відсутні підстави для зарахування невідпрацьованих днів у строк стягнення, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником призначеної кількості робочих днів;

4. В термін відбування стягнення зараховується час, на протязі якого порушник не працював з поважних причин та йому у відповідності із законом виплачувалась заробітна плата;

5. В термін відбування стягнення зараховується час хвороби, час, наданий для догляду за хворим, і час проведений у відпустці по вагітності та родах.

6. Час хвороби, викликаної сп’янінням або діями, пов’язаними із сп’янінням, в термін відбування виправних робіт не зараховується.

Головне правило при виконанні цього виду стягнення полягає в тому, що: строк виправних робіт обчислюється місяцями або днями (ст.37 КпАП), а їх

відбування - часом, на протязі якого порушник працював і з його заробітку відбувалось відрахування.

Кількість днів відпрацьованих порушником повинна бути не менше кількості робочих днів, що приходяться на встановлений судом (суддею) календарний термін стягнення.

Виконання постанови про застосування виправних робіт зупиняється у зв’язку з принесенням прокурором протесту (ст.291 КпАП).

Якщо у виправно-трудовому законодавстві передбачається, що особі, підданій покаранню у вигляді виправних робіт без позбавлення волі забороняється на протязі строку відбування покарання звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу органу, що відає виконанням покарання, то в адміністративному законодавстві подібних обмежень не передбачається. Законодавець також не встановив і заходів відповідальності за ухилення від відбування виправних робіт (за виключенням притягнутих до відповідальності за дрібне хуліганство - ст.325 КпАП).

Із змісту норми ст.325 КпАП неясно, що необхідно розуміти під ухиленням від відбування виправних робіт. В практичній діяльності органів внутрішніх справ прийнято вважати такими тривалі прогули без поважних причин, а також ухилення від працевлаштування. Норма визначає лише ухилення від відбування виправних робіт осіб, які вчинили дрібне хуліганство. В цьому випадку постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінений штрафом в розмірі від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні час виконання цього виду адміністративного стягнення має чимало білих плям та проблем, які обумовлюються двома базовими факторами: недосконалістю нинішнього адміністративно-виконавчого законодавства; недоліками в організації діяльності відповідних підрозділів ОВС по виконанню постанов про накладення адміністративних стягнень. Крім цих обставин у виконавчому

законодавстві існує багато невирішених питань та колізій без вирішення яких неможлива ефективна перебудова організації виконання адміністративних стягнень.

Виконання постанов про застосування адміністративного арешту. Законодавство про виконання постанов про застосування адміністративного арешту відносить до компетенції органів внутрішніх справ (ст.327 КпАП). Постанова районного (міського) суду (судді) про застосування адміністративного арешту береться до виконання терміново після її винесення (ст.326 КпАП). Сутність виконання даного стягнення полягає в примусовому супроводженні особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до спеціально призначеної для цієї мети установи органів внутрішніх справ. Постанова районного (міського) суду (судді) є остаточною і оскарженню в порядку провадження по справах про адміністративні правопорушення не підлягає (ст.287 КпАП). Подання скарги у відповідності з ч.1 ст.291 КпАП не призупиняє виконання постанови, і це є винятковим правилом. Це виключення належить тільки до адміністративного арешту і до попередження як заходу адміністративного стягнення, який виноситься у письмовій формі.

Виконання такої постанови може бути призупинено тільки за протестом прокурора (ч.2, ст.291 КпАП). Особа, піддана адміністративному арешту, із зали суду доставляється міліцією для відбування покарання до спеціального приймальника для адміністративно арештованих або до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ).

Зазначені спеціальні установи ОВС приймають осіб, підданих арешту цілодобово на основі постанови районного суду (судді), скріпленої печаткою суду, і документів, що засвідчують особу арештованого.

На практиці чимало випадків, коли в постановах суду не вказується час (години) початку строку відбування адміністративного арешту, і тому в таких випадках працівниками міліції строк затримання, як правило, відраховують з моменту доставляння особи, підданої арешту, до спецприймальника. Однак, при такому підході не враховуються строки адміністративного затримання, які

коливаються від 3 годин до 10 діб (ст.263 КпАП), що на нашу думку є грубим порушенням законності.

Відповідно до вимог ст.327 КпАП всі особи піддані адміністративному арешту, перед розміщенням до спецприймальника піддаються особистому огляду, який відбувається з дотриманням вимог, встановлених ст.264 КпАП. Під час особистого огляду, який проводиться двома співробітниками спецприймальника тієї ж статі, у арештованого вилучаються речі, коштовності і документи заборонені до зберігання правилами внутрішнього розкладу спеціальної установи. Особи, піддані арешту за дрібне хуліганство або особи підозрювані у скоєнні злочину або які знаходяться у розшуку, крім того, фотографуються і дактилоскопіюються. Про поміщення особи, підданої арешту, до спеціальної установи органів внутрішніх справ протягом доби інформуються її близькі та родичі.

Особи, піддані адміністративному арешту, зобов’язані виконувати встановлені для них правила перебування під арештом та дотримуватися внутрішнього розпорядку установи, який повинен бути доведений адміністрацією установи до відомості арештованого.

Для забезпечення вимог режиму утримання арештованих законодавець передбачив окреме утримання окремих категорій адмінарештованих (див. п.3.1. Положення про спеціальний приймальник при ОВС для утримання осіб, підданих адміністративному арешту .

Стаття 328 КпАП встановлює порядок трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, а саме:

— особи, піддані адміністративному арешту за правопорушення, передбачені ч.1 ст.44; ст.173; ч.3 ст.178; ст.185; 1851; і ч.1 ст.1853; КпАП повинні використовуватись на фізичних роботах;

— організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі комітети місцевих Рад;

— особам, підданим адміністративному арешту, за час перебування під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується.

Організація залучення адмінарештованих до праці покладена на місцеві органи влади, які визначають перелік підприємств, організацій, де вони мають працювати. Кошти, що надходять від підприємств і організацій за роботи, виконані адмінарештованими, зараховуються в бюджет відповідних місцевих Рад.

Праця адмінарештованих організовується з додержанням правил техніки безпеки і охорони праці. Для них встановлюється 8-годинний робочий день.

Адмінарештовані виводяться на фізичні роботи тільки у супроводі міліціонерів. У разі втечі адмінарештованого з місця роботи адміністрація спеціального приймальника вживає заходів до встановлення його місця перебування. Одночасно при кожному випадку втечі адмінарештованого повідомляється орган внутрішніх справ, який готував матеріали про притягнення його до відповідальності, і орган за місцем проживання втікача. При встановленні втікача він повертається в спеціальний приймальник.

Облік осіб, які використовуються на роботах, ведеться в книзі обліку використання на фізичних роботах осіб. Спеціальним одягом і взуттям особи, які виводяться на фізичні роботи, адміністрацією приймальника не забезпечується.

Про всі випадки несумлінного відношення адмінарештованих до роботи працівник міліції, який забезпечує нагляд за ними доповідає рапортом начальнику спеціального приймальника для вжиття відповідних заходів.

Звільнення адмінарештованого із спецприймальника проводиться у відповідності з вимогами 5-го розділу Положення про спеціальний приймальник при ОВС для тримання осіб, підданих адміністративному арешту. Адмінарештовані звільняються із спеціальної установи ОВС після відбуття строку адмінарешту, встановленого постановою суду (судді). При звільненні їм повертаються під розписку всі вилучені у них при поміщенні в спецприймальник речі, документи, цінності, за виключенням тих які порушником зберігалися незаконно.

При звільненні особи, яка відбувала адміністративний арешт, видається довідка встановленого зразку, в якій вказуються причини та підтверджується факт знаходження особи у спецприймальнику.

Виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди практично не відрізняється від виконання постанови про накладення штрафу. Майнова шкода має бути відшкодована порушником в ті ж строки, які встановлено для добровільної сплати штрафу (ст. 329 КпАП). В разі невиконання цієї вимоги постанова надсилається для стягнення збитків у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

Отже, якщо постанову винесено, але не виконано, втрачається весь виховний вплив накладеного стягнення, а робота, здійснена багатьма органами та посадовими особами для притягнення винного до адміністративної відповідальності, виявляється марною.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

Під стадією провадження необхідно розуміти таку порівняно самостійну його частину, котра наряду із загальними завданнями провадження має притаманні тільки їй цілі і особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю. Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акту розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою, наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій.

<< | >>
Источник: КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС. 2016

Еще по теме ІІІ. СТАДІЇ ТА СТРОКИ ПРОВАДЖЕННЯ:

  1. ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
  2. ІІІ. ПІДСУДНІСТЬ ТА КОМПЕТЕНЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ УКРАЇНИ
  3. І. РЕЄСТРАЦІЙНІ ПРОВАДЖЕННЯ
  4. ІІ. ДОЗВІЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ
  5. І. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРОВАДЖЕНЬ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЇХ ЗАВДАННЯ
  6. ІІ. ПРОВАДЖЕННЯ ПО ПРИЙНЯТТЮ ІНДИВІДУАЛЬНИХ АКТІВ УПРАВЛІННЯ
  7. ІІ. ПРИНЦИПИ ТА УЧАСНИКИ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ
  8. І. ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМИ ГРОМАДЯН
  9. ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАДІЙ ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН
  10. І. ПРОВАДЖЕННЯ ПО ПРИЙНЯТТЮ НОРМАТИВНИХ АКТІВ
  11. ТЕМА № 4. РЕЄСТРАЦІЙНО-ДОЗВІЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ
  12. ТЕМА № 6. АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН
  13. І. ПРОВАДЖЕННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО- ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНИХ ЗАХОДІВ
  14. ТЕМА № 3. АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ ПО ПРИЙНЯТТЮ НОРМАТИВНИХ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИХ АКТІВ
  15. ТЕМА № 5. ПРОВАДЖЕННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНИХ І ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ