<<
>>

І. ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ФЛОРМУВАННЯ (СТАНОВЛЕННЯ) АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Визначення сутності інституту адміністративної юстиції необхідно розпочати з визначення самого терміну адміністративна юстиція.

Словосполучення адміністративна юстиція містить в собі декілька понять: "адміністрація", "адміністративний" і "юстиція".

Термін адміністрація (від латинського administratio)означає "управління, завідування", адміністративний (від латинського administratims)- "виконавчий", "що відноситься до виконання”. Латинський термін Justitiaозначає "справедливість". Таким чином, буквальний переклад з латинського термінологічного сполучення адміністративна юстиція може означати як "правосуддя, що відноситься до управління".

Межі дії адміністративної юстиції - це сукупність суспільних відносин, що виникають в сфері управлінської діяльності ... коли спір має публічно- правовий характер, тобто в сфері публічного управління. Поняття ж "публічне управління" розглядається як соціальне управління в широкому його визначені, а саме як цілеспрямований і організуючий вплив органів держави, її інститутів на всі сфери державного і суспільного життя у відповідності з цілями державної політики.

Суб'єктами публічного права є органи виконавчої влади, їх посадові особи, органи і посадові особи влади законодавчої, місцевого самоуправління. Саме вони є носіями інтересів держави і громадськості, вирішують проблеми, що мають значення для держави та для громадян. Тобто суб'єкти державної влади і місцевого самоуправління є носіями публічного інтересу.

Реалізуючи публічний інтерес, суб'єкти управління визначають державну і суспільну волю в формі правового рішення і адресують їх об'єктам управління. Об'єкти публічного управління - громадяни і організації, - отримуючи відповідні рішення органів держави або місцевого самоуправління,

включаються з ними в правовий зв'язок.

Керуючий суб'єкт та керований об'єкт вступають між собою в правові відносини. Суб'єкт управління має відповідний правовий статус. Він наділений владними повноваженнями, що засвідчує нерівність сторін у правовідносинах і можливість примусового здійснення публічних повноважень управляє мого. В публічно-правових відносинах важливим є обов'язок суб'єкта управління використовувати свої владні повноваження щодо забезпечення прав і свобод громадян, забезпечення правопорядку в суспільстві.

Отже, дії адміністративної юстиції розповсюджуються на особливу сферу суспільно-правових інтересів щодо державного управління, які за своєю правовою природою відмінні від приватних правовідносин.

Завдання адміністративної юстиції співпадають із завданнями правосуддя на території держави, а саме: "поновлення порушених суб'єктивних прав та свобод громадян і організацій". Безпосереднім об'єктом адміністративної юстиції як однієї із гілок правосуддя є вирішення публічно-правових суперечок в сфері державного управління.

Особливістю публічно-правової адміністративної суперечки є не тільки її правова природа, а й суб'єктивний склад. Обов'язковим учасником такої суперечки буде суб'єкт публічного управління (орган законодавчої, виконавчої влади, орган місцевого самоуправління, їх посадові особи держави і муніципальні службовці) - як носії публічного інтересу. Другою стороною в суперечці є фізичні особи, які вважають, що суб'єктом оскарження є їх особисті права і свободи.

Важливою проблемою щодо меж повноважень органів адміністративної юстиції є вирішення питання про те, чи можна оскаржити будь-яке порушення прав і свобод громадян в орган адміністративної юстиції.

Погляди вчених-правознавців на поставлене питання розділились. Одна група виступила за те, щоб застосовувався принцип конкретного переліку суперечок в сфері управління, які можуть бути розглянуті в органах адміністративної юстиції. Разом з тим вони вважали за необхідне поступове

розширення кола таких суперечок та відпрацювання критеріїв, якими необхідно керуватись .

Прихильники другої точки зору виступають за можливість оскарження до суду будь-якого правового акта, будь-якої дії (бездіяльності) суб'єкта управління, що порушує права громадян, за виключенням тих, щодо яких це заборонено законом.

Для того ж щоб з’ясувати історію становлення адміністративного судочинства в Україні доцільно здійснити історичний екскурс до історії становлення інституту адміністративної юстиції (адміністративного судочинства) в зарубіжних країнах та визначити який наслідок це мало для запровадження адміністративного судочинства в Україні.

Конституція, прийнята 28 червня 1996року, встановлює державну владу в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Поділ повноважень між ними становить ефективний спосіб захисту конституційної демократичної системи прав та свобод людини і громадянина.

Тепер Конституцією кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до положень ч.2 ст.8 Конституції її норми є нормами прямої дії, і звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Відповідно до ст.124 Конституції України функції судів як одного з органів державної влади зводяться виключно до здійснення правосуддя. Тому всі рішення чи дії можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

Необхідність створення в Україні системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади було задекларовано ще у 1992 р. з прийняттям Концепції судово-правової реформи в Україні (Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. № 2296-ХІІ „Про Концепцію судово-правової реформи в

Україні”. Але реальне запровадження системи адміністративних судів стало можливим лише після прийняття 7 лютого 2002 р. Закону № 3018-ІІІ „Про судоустрій України”, в якому визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в державі, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою.

Відповідно до вимог цього Закону протягом трьох років, тобто в період з 1 червня 2002 р. по 1 червня 2005 р., передбачалося запровадити систему спеціалізованих адміністративних судів, що є новим явищем у судовій системі України.

У Законі „Про судоустрій України” передбачено поетапну побудову системи адміністративних судів: на першому етапі - створення Вищого адміністративного суду України та Судової палати у адміністративних справах Верховного Суду України, запровадження спеціалізації суддів з розгляду справ адміністративної юрисдикції, в тому числі утворення судових колегій в місцевих та апеляційних адміністративних судах; на другому і третьому етапах - створення місцевих окружних та апеляційних регіональних адміністративних судів.

Нагальним стало формування відповідної законодавчої бази для запровадження адміністративної юстиції в Україні, оскільки була наявна невідповідність між підходами до правового регулювання судового захисту прав людини і громадянина в Україні.

На виконання завдань Концепції адміністративної реформи в Україні, проект Кодексу адміністративного судочинства 6 липня 2005 року був прийнятий Верховною Радою України та набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

Слід зазначити, що одночасно з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України набрав чинності і новий Цивільний

процесуальний кодекс України, як це передбачає п. 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України.

Чинний Цивільний процесуальний кодекс України регулює розгляд справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, проте відповідно до нового Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України це є вже предметом регулювання останнього.

Як це передбачає п. 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" нового Цивільного процесуального кодексу України, заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності цим Кодексом за правилами, встановленими главами 29-32, 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, розглядаються в порядку, встановленому Адміністративним процесуальним кодексом України (Кодексом адміністративного судочинства України).

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ

Таким чином, можна констатувати, що перші практичні кроки з реформування адміністративної юстиції в Україні вже зроблені, а з початком роботи Вищого адміністративного суду України, поступовим запровадженням системи адміністративних судів з’явиться сприятливе підґрунтя для утвердження пріоритету прав і свобод людини в її відносинах з державою, поліпшення стану організації роботи органів державної влади та органів самоврядування.

<< | >>
Источник: КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС. 2016

Еще по теме І. ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ФЛОРМУВАННЯ (СТАНОВЛЕННЯ) АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ:

  1. ІІ. СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ ТА ЇХ ЮРИСДИКЦІЯ
  2. 4. Основні напрямки соціальної політики
  3. § 1. Становление и развитие коммерческих юридических лиц
  4. § 3. Становление и развитие инсгитута юридического лица с участием иностранного капитала
  5. СТАНОВЛЕНИЕ «СИЛЬНОЙ АДВОКАТУРЫ» В УСЛОВИЯХ РАЗВИТИЯ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  6. Глава II. Организационно - правовые формы коллективных лиц в предпринимательстве: становление, развитие, правовое регулирование (IX в. - середина XVIII в.)
  7. ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
  8. ВСТУП
  9. 2. Зовнішня компетенція ЄС
  10. ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
  11. ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА СУД'ЄКТІВ ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  12. 4. Свобода руху капіталів та платежів.